Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.09.2019 року у справі №640/16936/18
Постанова ВССУ від 28.02.2024 року у справі №640/16936/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 640/16936/18

провадження № 61-7941св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,

треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Денис Михайлович, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4 ,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2021 року у складі судді Колесник С. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.

касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року

та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Денис Михайлович, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест»), треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Щелков Д. М., який уточнила у процесі розгляду справи і остаточно просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щелковим Д. М. та зареєстрований в реєстрі за № 558, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 було набуто ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42755780 від 29 серпня 2018 року, видане приватним нотаріусом КМНО Щелковим Д. М. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2018 року за реєстровим № 588.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 09 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Т. І. за реєстраційним номером 1497.

Первісним власником спірної квартири була її матір ОСОБА_3 .

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 06 жовтня 2015 року у справі № 640/9889/14-ц в рахунок погашення боргу за кредитним договором за № 014/02-1/2454-05 від 03 жовтня 2005 року у розмірі 985 328,68 грн звернув стягнення на іпотечне нерухоме майно ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), в особі Харківської обласної дирекції, а саме на квартиру за АДРЕСА_2 .

Надав АТ «Райффайзен Банк» в особі Харківської обласної дирекції право на продаж предмета іпотеки, житлової квартири за АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Київської районної у місті Харкові ради, будь-якій особі покупцеві, на умовах та в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною встановленою на підставі оцінки суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на момент укладення договору купівлі-продажу.

Надав АТ «Райффайзен Банк» в особі Харківської обласної дирекції право на проведення усіх дій пов`язаних із реалізацією предмета іпотеки, в тому числі на виготовлення, отримання оригіналів, копій, дублікатів правовстановлюючих документів, технічної документації на житлову квартиру АДРЕСА_1 .

Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 18 жовтня 2017 року в задоволенні заяви АТ «Райффайзен Банк» про зміну та встановлення способу виконання рішення суду відмовив.

За ініціативою суду змінив порядок виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2015 року у справі № 640/9889/14-ц в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку право здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві (другий та третій абзаци резолютивної частини рішення) таким чином: в рахунок погашення боргу за кредитним договором за № 014/02-1/2454-05 від 03 жовтня 2005 року у розмірі 985 328,68 грн звернув стягнення на іпотечне нерухоме майно ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» в особі Харківської обласної дирекції, а саме на квартиру за АДРЕСА_2 ; надав АТ «Райффайзен Банк» в особі Харківської обласної дирекції право на продаж предмета іпотеки, житлової квартири за АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Т. П. 09 серпня 2016 року за № 1497, будь-якій особі покупцеві, на умовах та в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною встановленою на підставі оцінки суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на момент укладення договору купівлі-продажу.

Разом з тим, Апеляційний суд Харківської області постановою від 12 квітня 2018 року ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2017 року, якою звернуто стягнення на квартиру ОСОБА_1 , скасував.

Проте, 29 серпня 2018 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» у порядку звернення стягнення, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», як новий іпотекодержатель за договором іпотеки, який був укладений з ОСОБА_3 з метою забезпечення її зобов`язань за кредитним договором, відчужив на користь ОСОБА_2 спірну квартиру.

Вважала, що у ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не було підстав для продажу спірної квартири, оскільки в реєстрі не зареєстровано обтяження спірної квартири іпотекою, іпотечних договорів саме з нею не укладалося, судове рішення про звернення стягнення на її майно скасоване 12 квітня 2018 року, ТОВ «ФК Алькор Інвест» не дотримано процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку», відчуження квартири, всупереч вимогам статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», здійснено без її згоди.

Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 13 грудня 2018 року залучив до участі у справі як третю особу Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»).

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 21 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Харківський апеляційний суд постановою від 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 21 березня 2019 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 16 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 21 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову касаційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ «ФК «Алькор Інвест» звернуло стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений статтею 38 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, проте такий висновок без встановлення виконання іпотекодержателем свого обов`язку надати нотаріусу документальне підтвердження своєчасного повідомлення осіб, які мають права чи вимоги на предмет іпотеки, про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, є передчасним. Апеляційний суд, переглядаючи справу, не усунув недоліки допущені судом першої інстанції.

Отже, вирішуючи спір, суди належним чином не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору.

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 21 березня 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем не доведено використання спірної квартири як постійного місця її мешкання та про відсутність іншого житла; хоча в позові вказано адресу спірної квартири та надано копію паспорта позивача з реєстрацією за адресою: АДРЕСА_3 від 15 березня 2017 року, однак згідно з відомостями з Реєстру територіальної громади міста Харкова ОСОБА_1 станом на момент подання позову (14 вересня 2018 року) та час розгляду цієї справи не зареєстрована за спірною адресою; третя особа ОСОБА_3 в спірній квартирі не проживає і не зареєстрована, що підтверджується як її поясненнями в судовому засіданні, так і рішенням суду від 06 жовтня 2015 року.

Позовні вимоги про скасування рішення про реєстрацію прав та обтяжень № 42755780 від 29 вересня 2018 року є похідними від вимог про визнання недійсним договору-купівлі продажу від 29 вересня 2018, тому також не підлягають задоволенню; документи, які були підставою для прийняття рішення про реєстрацію прав та обтяжень № 42755780 від 29 вересня 2018 року та встановлено їх відповідність статтям 33, 38 Закону України «Про іпотеку» та вимогам Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5; позивачем законність дій нотаріуса при прийнятті рішення про реєстрацію прав та обтяжень № 42755780 від 29 вересня 2018 року не спростована.

Полтавський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2021 року скасував та ухвалив нове про задоволення позовних вимог.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29 серпня 2018 року, укладений між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щелковим Д. М. за реєстраційним № 558.

Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 42755780 від 29 серпня 2018 року, прийняте приватним нотаріусом КМНО Щелковим Д. М.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що в межах розгляду справи № 640/685/17 судами досліджувався предмет договору іпотеки - майнові права на квартиру, з урахуванням змісту договору від 11 серпня 2010 року про внесення змін до договору іпотеки, тому суд першої інстанції у межах розгляду цієї справи не мав права аналізувати договір іпотеки № 014/02-1/2454/1-05 від 03 жовтня 2005 року та робити висновки про те, що за цим договором банк, а потім ТОВ «Алькор Інвест» як новий кредитор за основним зобов`язанням набули право звернути стягнення саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Враховуючи рішення судів у справі № 640/685/17, апеляційний суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не набуло права вимоги за договором іпотеки № 014/02-1/2454/1-05 від 03 жовтня 2005 року після укладення договору відступлення права вимоги від 23 січня 2018 року, оскільки первісний кредитор (банк) відступив право вимоги, яке йому не належало; обраний позивачем спосіб захисту є належним та відповідає приписам статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції із 16 січня 2020 року, згідно з якою способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування саме рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Харківський апеляційний суд постановою від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Яценка А. О. задовольнив. Рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2021 року скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позову з мотивів цієї постанови.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року скасував.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач не залучила до участі у справі ОСОБА_4 , яка є співвласником спірної квартири відповідно до вимог статті 60 СК України; розглянувши цю справу суд першої інстанції неправильно визначився із суб`єктним складом вказаних правовідносин; на стадії апеляційного провадження ЦПК України не передбачено залучення до участі в справі співвідповідачів; відмова в задоволенні позовних вимог у зв`язку із вказаних вище підстав не позбавляє права позивача на захист своїх порушених прав шляхом звернення до суду із відповідним позовом до належних відповідачів; право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є порушеним.

Харківський апеляційний суд додатковою постановою від 24 жовтня 2023 року заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Яценка А. О. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

Додаткова постанова мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог розумності та справедливості, виваженості, складності справи та реального обсягу робіт, вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_4 у травні 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ОСОБА_2 у червні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ОСОБА_1 у листопаді 2023 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судові рішення і закрити провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 .

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзіОСОБА_4 як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що вона є співвласником спірної квартири, проте не була залучена до участі у справі, копії позову не одержувала і будь-яких судових повісток не отримувала.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21), визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № № 552/91/18, 554/9144/17).

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний склад (постанови Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (постанови Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі № 200/7595/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21).

Апеляційний суд не взяв до уваги висновки Верховного Суду про те, що конструкція за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх витрат, є неприйнятною і покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (постанови Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 204/2341/17, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц).

Також залишились поза увагою апеляційного суду постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 та постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17.

У касаційній скарзіОСОБА_2 як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що справу в суді апеляційної інстанції розглянуто за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-2ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № № 552/91/18, 554/9144/17, та у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19, від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18, від 22 березня 2021 року у справі № 757/43966/16-ц, від 31 січня 2023 року у справі № 693/812/21, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16, від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц, від 22 березня 2023 року у справі № 727/4471/20, від 14 листопада 2019 року у справі № 204/23441/17, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц та у справі № 645/4220/16-ц, від 20 березня 2019 року № 521/8368/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 10 травня 2023 року у справі № 205/3353/17, від 10 травня 2023 року у справі № 199/8392/16-ц, від 22 лютого 2023 року у справі № 206/5891/16-ц, від 03 травня 2023 року у справі № 200/7595/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц, від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 01 лютого 2023 року у справі № 761/26554/13-ц, від 27 серпня 2019 року у справі № 911/2392/17.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, від 27 січня 2021 року у справі № 463/1540/14, від 30 липня 2020 року у справі № 664/1893/17, від 30 липня 2020 року у справі № 670/23/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 389/1809/16.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (залучення до участі у справі співвласників майна у разі оскарження правочину, предметом якого є майно, що належить особам на праві спільної сумісної власності з підстав, що не пов`язані з реалізацією права спільної сумісної власності).

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, від 27 січня 2021 року у справі № 463/1540/14, від 30 липня 2020 року у справі № 664/1893/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 389/1809/16, позов, поданий особою, яка не була учасником правочину про визнання правочину недійсним, повинен бути пред`явлений до всіх учасників такого правочину, а ОСОБА_4 не є стороною правочину.

Висновок суду про необхідність залучення до участі у справі усіх співвласників майна зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 про визнання договорів недійсними та поділ спільного майна подружжя, де договори купівлі-продажу майна визнавалися недійсними з підстав їх відчуження без згоди другого з подружжя. У цій справі майнові вимоги про поділ майна подружжя не розглядаються.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від представника ОСОБА_4 - адвоката Яценка А. О. у січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є надуманими, спірна квартира була придбана у шлюбі з ОСОБА_2 за спільні сімейні кошти, тому доводи про те, що ОСОБА_4 не мала права оскаржувати рішення судів є помилковими. Той факт, що співвласник має залучатися до участі у спорі щодо оскарження права власності на відповідне майно неодноразово визнавався і підтверджувався правовими позиціями Верховного Суду.

Деякі з наведених ОСОБА_1 постанови є не релевантними до спірних правовідносин, а інші - підтверджують законність і обґрунтованість постанови апеляційного суду.

Дії позивача та її матері щодо укладення договору дарування є неправомірними.

ОСОБА_2 діяв добросовісно, тому втручання у право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було безпідставним та необґрунтованим, порушує баланс інтересів, несе надмірний тягар для набувачів.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжують займатися зловживаннями та виведенням спірного майна з-під можливого повернення у власність добросовісних набувачів родини ОСОБА_2.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 серпня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 та витребував її матеріали із Київського районного суду міста Харкова. Відмовив у задоволенні клопотання про зупинення касаційного провадження у цій справі. Відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 06 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Справа № 640/16936/18 надійшла до Верховного Суду 10 листопада 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Верховний Суд ухвалою від 08 лютого 2024 року заяву ОСОБА_4 про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу задовольнив частково. Продовжив ОСОБА_4 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 у цій справі.

Верховний Суд ухвалою від 08 лютого 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_3 03 жовтня 2005 року укладено кредитний договір № 014/02-1/2454-05 про видачу кредиту на суму 48 560 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 03 жовтня 2005 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 014/02-1/2454/1-05, відповідно до умов якого банк набув статусу іпотекодержателя майнових прав на квартиру за будівельним номером № 17/1 на 17 поверсі, будівельною площею 79,35 кв. м, у будинку, що розташований на АДРЕСА_4 , будівництво якої не завершене і яка в майбутньому стане власністю іпотекодавця.

Між АТ «Райффайзен Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) 11 серпня 2010 року укладено договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки № 014/02-1/2454/1-05, посвідчений 03 жовтня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Блудовим І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1839.

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 25 вересня 2012 року у справі № 2012/2208/2012 позов АТ «Райффайзен Банк» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 290 758,93 грн та судовий збір в сумі 2 907,58 грн.

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 06 жовтня 2015 року у справі № 640/9889/14-ц позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнив та в рахунок погашення боргу за кредитним договором за № 014/02-1/2454-05 від 03 жовтня 2005 року в розмірі 985 328,68 грн звернув стягнення на іпотечне нерухоме майно ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а саме на квартиру АДРЕСА_1 . Надав ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» право на продаж зазначеного предмета іпотеки, що належить ОСОБА_3 , будь-якій особі-покупцеві на умовах та в порядку, викладеному в статті 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, встановленою на підставі оцінки суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на момент укладення договору купівлі продажу. Надав ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції право на проведення усіх дій пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки. В частині вимог про виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовив.

ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 09 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Т. П. та зареєстрованого в реєстрі за № 1497, подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 18 жовтня 2017 року відмовив у задоволенні заяви банку про зміну та встановлення іншого порядку виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2015 року. Змінив порядок виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2015 року у справі № 640/9889/14-ц в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку право здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві (другий та третій абзаци резолютивної частини рішення) таким чином: «в рахунок погашення боргу за кредитним договором за № 014/02-1/2454- 05 від 03 жовтня 2005 року у розмірі 985 328,68 грн, що включає заборгованість за кредитом в розмірі 351 229,94 грн, відсотками - 141 434,40 грн, пенею за порушення строків повернення кредиту - 470 744,34 грн, штрафи - 21 920 грн, звернув стягнення на іпотечне нерухоме майно ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції, а саме на квартиру АДРЕСА_2 . Надав ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції право на продаж предмета іпотеки, житлової квартири за АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування від 09 серпня 2016 року за № 1497, будь-якій особі покупцеві на умовах та в порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною встановленою на підставі оцінки суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на момент укладення договору купівлі продажу».

Апеляційний суд Харківської області постановою від 12 квітня 2018 року ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2017 року в частині, якою за ініціативою суду змінено порядок виконання рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2015 року у справі № 640/9889/14-ц, скасував. В іншій частині ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2017 року залишив без змін.

ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відповідно до договору відступлення права вимоги від 23 січня 2018 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний індустріальний банк», набуло статусу кредитора за кредитним договором № 014/02-1/2454-05 та іпотекодержателя за іпотечним договором № 014/02-1/2454/1-05.

ТОВ «ФК «Алькор Інвест» 12 березня 2018 року направило на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 листи-вимоги, в яких повідомило, що набуло статусу кредитора за кредитним договором № 014/02-1/2454-05 та іпотекодержателя за іпотечним договором № 014/02-1/2454/1-05, вимагало сплатити заборгованість на загальну суму 8 172 294,03 грн та повідомило про свій намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

Між ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та ОСОБА_2 29 серпня 2018 року укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щелковим Д. М. та зареєстрований в реєстрі за № 558, відповідно до якого ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відчужило на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 7 вказаного договору квартира купується покупцем під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , за її письмовою згодою.

В нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_4 надала згоду чоловіку ОСОБА_2 на купівлю та продаж за сумою та на умовах на його розсуд квартири АДРЕСА_1 , перебуваючи з ним у шлюбі, за спільні кошти.

Київський районний суд міста Харкова заочним рішенням від 03 квітня 2017 року у справі № 640/685/17, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, договір іпотеки від 03 жовтня 2005 року № 014/02-1/2454/1-05 визнав недійсним в частині передання в іпотеку саме майнових прав, а не квартири як майна, яке іпотекодавець набуде після виникнення іпотеки.

Київський районний суд міста Харкова ухвалою від 09 листопада 2017 року у справі № 640/5026/17 ОСОБА_3 передав на поруки трудовому колективу ТОВ «Торговий дім «Інтер Планета», встановивши для неї обов`язки виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадського порядку протягом року від дня передачі її на поруки і з цих підстав звільнив її від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 388 КК України. Кримінальне провадження № 12016220490006426 від 20 вересня 2015 року відносно ОСОБА_3 , передбачене частиною першою статті 388 КК України закрив.

Також судами встановлено, що згідно з копією паспорта позивача, остання зареєстрована з 15 березня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 .

Однак, відповідно до відомостей з Реєстру територіальної громади міста Харкова ОСОБА_1 станом на час звернення до суду з позовом 14 вересня 2018 року та час розгляду цієї справи не зареєстрована у спірній квартирі.

Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає і не зареєстрована, що підтверджується як її поясненнями в судовому засіданні, так і рішенням суду від 06 жовтня 2015 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Зазначеним вимогам закону постанова Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року та постанова Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства визначено обов`язковість судового рішення.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

У частині першій статті 352 ЦПК України зазначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Частинами другою, четвертою статті 369 ЦК України визначено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

У постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18 Верховний Суд дійшов висновку, що права одного з подружжя у випадку не пред`явлення до нього позовних вимог не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір і є відповідачем у справі.

Подібних висновків також дійшов Верховний Суд, про що зазначив, зокрема у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 344/17464/15-ц, від 24 листопада 2021 року у справі № 308/12227/13-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції на зазначені положення законодавства увагу не звернув, не врахував, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 та з її письмової згоди.

ОСОБА_2 брав участь як відповідач у справі, яка протягом 2018 - 2022 років розглядалась судами трьох інстанцій, при цьому він діяв в інтересах добросовісного набувача спірної квартири, у тому числі й ОСОБА_4 , з якою перебував і перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Спір між подружжям відносно поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій був відсутній.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи.

Оскарження судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Необхідно зазначити, що добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті13 ЦК України).

При цьому учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Оскільки розгляд цієї справи тривав з 2018 року, ОСОБА_4 , яка перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , що брав участь у розгляді цієї справи, не могла не знати про те, що стосовно спірної квартири існує судовий спір.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для скасування остаточного рішення суду першої інстанції та постанови Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року з формальних підстав, пославшись на те, що ОСОБА_4 не брала участі у розгляді справи, тому постанова Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Також підлягає скасуванню й додаткова постанова Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року, ухвалена у порядку статті 270 ЦПК України, оскільки вона є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 6 Конвенції, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

У зв`язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128-130 223 372 ЦПК України.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 03 грудня 2021 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2021 року, а ухвалою від 10 грудня 2021 року закінчив підготовку до апеляційного розгляду справи та призначив справу до апеляційного розгляду на 16 березня 2022 року на 10-30 год.

Докази повідомлення ОСОБА_2 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до апеляційного розгляду у матеріалах справи відсутні.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 08 серпня 2022 року прийняв до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2021 року. Справу призначив до розгляду на 30 листопада 2022 року на 09-40 год.

Лист-повідомлення про виклик разом з ухвалою суду був направлений, зокрема ОСОБА_2 на адресу, зазначену у позовній заяві адресу, та його адвокату Філіпович О. Є. на електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 59, т. 5).

Докази повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи в апеляційному суді на 30 листопада 2022 року на 09-40 год у матеріалах справи відсутні.

Також не є належним чином повідомленою про розгляд справи в апеляційному суді адвокат ОСОБА_2 - Філіпович О. Є. з таких підстав.

Полтавський апеляційний суд направив на електронну адресу адвоката Філіпович О. Є. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ухвалу суду від 08 серпня 2022 року про прийняття до свого провадження апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2021 року та призначення справи до розгляду на 30 листопада 2022 року на 09-40 год, про що склав довідку про доставку електронного листа (а. с. 59, т. 5, зворотна сторона).

Відповідно до частини сьомої статті 14 ЦПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України (пункт 5.8. Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).

ЄСПЛ зауважив, що «зобов`язання використовувати електронний зв`язок для звернення до апеляційного суду має на меті гарантувати належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності шляхом прискорення, полегшення та підвищення надійності процедурних обмінів. Усвідомлюючи бум дематеріалізації правосуддя в державах-членах і виклики, пов`язані з цим, Суд переконаний, що цифрові технології можуть сприяти кращому відправленню правосуддя і бути поставленим на службу правам, гарантованим статтею 6 § 1 Конвенції тому Суд погоджується, що така мета є законною» (CASE OF XAVIER LUCAS v. FRANCE, 15567/20 § 46, ЄСПЛ, від 09 червня 2022 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 757/48467/21 (провадження № 61-10924св22) зроблено висновок, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Разом із тим, якщо учасник справи надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то такий учасник справи бажає (принаймні не заперечує), щоб ці засоби комунікації використовувалися судом, що, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Згідно з матеріалами справи представник ОСОБА_2 - адвокат Філіпович О. Є. не надавала суду електронну адресу, що свідчить про те, що вона не бажала, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом.

Вказані обставини дають підстави для висновку про те, що справа була розглянута 30 листопада 2022 року за відсутності, зокрема ОСОБА_2 та його адвоката Філіпович О. Є., які не були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи відповідно до статей 128-130 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційними судами порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені цими судами рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не надає оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_4 щодо суті спору.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Щодо клопотань ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У грудні 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду клопотання про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , посилаючись на те, що наведені заявником постанови Верховного Суду підтверджують законність і обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції від 26 вересня 2023 року, а саме, що не залучення до участі у справі як відповідача співвласника ОСОБА_4 є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і прийняття нового судового рішення про відмову в задоволенні позову; не наведено інших висновків Верховного Суду, яким би суперечила постанова суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин другої, третьої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: 1) касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню; 2) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою цієї особи від поданої раніше касаційної скарги на це саме судове рішення; 3) є постанова про залишення касаційної скарги цієї особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; 4) скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними; 5) у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Встановивши, що касаційна скарга подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, а наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко Є. В. Петров О. М. Ситнік